Земля, що дихає нами,
теплий подих — у наших руках.
Вона нас тримає корінням, роками,
щоб світ не розвіяв у чорних вітрах.
Палає в серцях не вогонь — а надія,
як жито під сонцем, як тихий світанок.
І навіть коли над землею стихія —
ми чуємо пульс її давніх світань.
Ворог прийшов, наче біль без обличчя,
лишивши нам холод попіл і страх.
Йшов, принижений власною тінню,
забравши з собою сором у снах..
А ми залишаємось — з землею і небом,
з любов’ю, що вміє чекати й рости.
Бо те, що дано нам — не вкрасти ордою,
це пам’ять, що дітям судилось нести.
Novikova Tina 2025 Nikopol